Головна сторінка

Ласкаво просимо у Вікіджерела,

вільну бібліотеку!

Зараз у Вікіджерелах 427 097 сторінок, 127 775 книжок, творів, документів та інших текстів, 1690 авторів та авторок.

Календар

21 грудня

1375 — помер Джованні Боккаччо, італійський прозаїк і поет Раннього Відродження
1639 — народився Жан Расін, французький поет, драматург
1841 — народився Володимир Іконніков, український історик
1861 — народився Євген Чикаленко, меценат української культури, видавець, публіцист
1889 — народився Стефан Таранушенко, український мистецтвознавець, історик архітектури
1930 — помер Степан Томашівський, український історик, публіцист, політик
1942 — помер Михайло Полієвктов, російський історик, археограф, кавказознавець

Вибрана проза

Спогади (1861–1907). Частина III. (Львів, 1926) Євген Чикаленко
… Я досі з приємністю згадую час, проведений мною в товаристві „інородців“ під час того зїзду журналістів. Ми багато розмовляли на своїх засіданнях і за вечерею про тодішні умовини життя недержавних народів Росії; мріяли про майбутній федеральний устрій її, але й побоювалися співжиття в одній державі з напів-азіятським, некультурним народом московським. Федерація з ним здавалася нам небезпечною, бо він при своїй некультурности, разом з тим дисціплінований, звик коритися волі старшого в родині, „большака“-батька, чи старшого брата, а тому сліпо кориться всякій державній владі. Мало того, він сам почуває себе народом-господарем у Росії, бо куди він не піде, не поїде — чи у Варшаву, чи в Київ, чи в Тифліс, скрізь з ним говорять його мовою, та й все начальство, бюрократія, починаючи з царя, говорять тою самою мовою. По розумінню Москаля всі народи нижчі за нього, до всіх він ставиться з призирством: Українець у нього „хахол-дурак“, Поляк — „полячишка“, Фин — „чухна поганая“, Кавказьці — „татарва безмозґлая“, Жид — „паршивий“ і тд. І дійсно, московський народ уявляє з себе велику силу своєю кількістю, північною витревалістю, стихійною дисциплінованістю та нахабством.

читати далі…

Вибрана поезія

Іван Манжура

Струни. Том II. (Берлін, 1922)

ПЕРВИЙ СНІГ.

Ще вчора сонечко так гріло,
Чабан з отарою бродив,
Озиме пишно зеленіло
І лист у лузі гомонів;
Сьогодніж степ увесь неначе
Застлав сріблястий оксаміт,
І вітер жалісливо плаче,
І сонце ллє не той мов світ.

Оттак і серце моє вкрите,
Мов сніговий на нім покров,
Бо вже тепер йому не світе
Ані надія, ні любов.
Учораж, як воно втішалось!
Не знало щастячку де край;
Усе, усе йому всміхалось,
І скрізь здавався світлий рай…